Найбільш простим методом обстеження слуху є дослідження слуху за допомогою мови шепітної і звичайної розмовної гучності. Слова підбирають з низькою і високою частотною характеристикою. Наприклад:
санки бабуся
шуба ворона
пічка лак
щітка лампа
У звичайних умовах обстеження в обстановці відносної тиші сприйняття шепітної мови вважається нормою на відстані 6 — 7 м.
Якщо дитина повторює слова невпевнено, необхідно наблизитися на 1 м. Потім наголошується відстань, при якій дитина повторює слова упевнено.
Якщо дитина не чує жодного слова, слід виявити здібність до сприйняття голосних і приголосних звуків: м, н, р, д, г, у, про (низькочастотні); шиплячі, і, е (високочастотні) (Високочастотні звуки чуються краще, ніж низькочастотні).
В процесі обстеження необхідно враховувати загальний стан дитини: стомлюваність, увага, готовність до виконання завдань.
Дитина, що втомилася, легко відволікається, не сприймає сенс завдання. У таких випадках неточні відповіді будуть результатом несприятливого загального стану і не дадуть об’єктивної картини зниження слуху. Звідси виникають діагностичні помилки.
Якщо дитина не володіє усною мовою і не розуміє словесних доручень, рекомендується використовувати звучні (бубон, свисток) і озвучені іграшки (пташка, гавкаюча собачка і ін.).
Під час обстеження необхідно дотримувати певну умову: треба створювати таку обстановку, при якій дитина була б зайнята справою (грав з мамою, розглядав картинки, іграшки). У такому разі виключається вгадування звукового сигналу по маніпуляції логопеда з озвученими іграшками.
Кожну реакцію дитини на поданий звуковий сигнал необхідно ретельно фіксувати: дитина прислухається, повертає голову у бік джерела звуку, зовсім не звертає увагу на звук.
Пропоновані прийоми перевірки слуху не є достатньо точними і об’єктивними у визначенні дозування сили звуку, відносно кінцевої оцінки результатів. Тому при виражених порушеннях слуху необхідно направляти дитину до фахівця-отоларинголога і робити аудіограму (дослідження слуху за допомогою спеціального приладу — аудіометра).
Робота по формуванню правильної мови у слабочуючих дітей повинна носити систематичний характер і починатися відразу ж з моменту виявлення порушення слуху.
Визначаючи послідовність і зміст коректувальної роботи, необхідно спиратися:
а) на закономірності розвитку мови дитини в нормі;
б) на наявний запас мовних навиків.
При легкому ступені зниження слуху виявляється достатнім посилення гучності розмовної мови на заняттях.
Це допомагає активізувати ослаблений слух дитини.
При важких ступенях зниження слуху необхідно використовувати підлягаючі зберіганню аналізатори, в першу чергу зоровий: дітей привчають прочитувати з губ, що допомагає з найбільшою повнотою розуміти мову тих, що оточують. У свою чергу це сприяє подальшому мовному розвитку на основі наслідування.
Коректувально-виховна робота із слабочуючими дітьми здійснюється по наступних напрямах: розвиток розуміння мови, уточнення і розширення лексичного запасу, формування граматики будуючи мові, а також вимовляння звуків. Одночасно проводяться заняття по навчанню грамоті — читанню і письму.
На всіх видах занять обов’язково використовується залишковий слух дітей, який підсилюють за допомогою спеціальної апаратури.
Коректувальне навчання здійснюється в спеціальних яслах, дитячих садах для дітей з порушеннями слуху, де вони знаходяться з 2 до 6 років.
З 6 років вони продовжують навчання в школі для слабочуючих дітей.
Немає коментарів:
Дописати коментар