Філософія інклюзивної освіти

Цінності:

– рівний доступ до навчання в загальноосвітніх закладах та здобуття якісної освіти кожною дитиною;

– визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством належних для цього умов;

– забезпечення права дітей розвиватися в родинному оточенні та мати доступ до всіх ресурсів місцевої громади;

– залучення батьків до навчально-виховного процесу дітей як рівноправних партнерів і перших вчителів своїх дітей;

– навчальні програми, в основі яких лежить особистісно орієнтований, індивідуальний підхід і які сприяють розвиткові навичок навчатися упродовж усього життя та повноцінній участі у житті громади, суспільства;

– визнання факту, що інклюзивна освіта потребує додаткових ресурсів, необхідних для забезпечення особливих освітніх потреб дитини;

– використання результатів сучасних досліджень і практики під час реалізації інклюзивної моделі освіти;

– командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків і спеціалістів;

Переваги для дітей з особливими освітніми потребами:

• Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.

• Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.

• Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.

• Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.

• У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими однолітками й участі у громадському житті.

Переваги для дітей без особливих потреб:

• Діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.

• Діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.

• Діти вчаться співробітництву.

• Діти вчаться поводитися нестандартним чином, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

Переваги для родин:

• Батьки отримують інформацію про типовий і атиповий розвиток дітей.

• Родини одержують підтримку з боку інших батьків.

• Батьки беруть активну участь у визначенні навчальних цілей і завдань для дітей.

• Всі батьки стають частиною шкільної спільноти.

Переваги для вчителів та інших фахівців:

• Вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів.

• Вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що допомагає їм ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.

• Спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) навчаються працювати в команді.

Класифікація основних груп дітей з особливостями психофізичного розвитку, типи порушен

 Г.Н.Коберник, В.Н.Синьов

• Діти із сенсорними порушеннями (зору, слуху, мовлення, опорно-рухового апарату).
• Діти із затримкою психічного розвитку.
• Діти з астенічними, реактивними станами та конфліктними переживаннями.
• Діти з психопатоподібними формами поведінки.
• Розумово відсталі діти.
• Діти з початковими проявами психічних захворювань (шизофренія, епілепсія тощо).

Т.О. Власова та М.С.Певзнер представляють інше групування:

• Діти з відхиленнями у розвитку, пов’язаними із органічними порушеннями ЦНС.
• Діти з відхиленнями в розвитку, пов’язаними із функціональною незрілістю ЦНС.
• Діти з відхиленнями, пов’язаними із деприваційними ситуаціями.
• Ще одна класифікація, запропонована В.А.Лапшиним та Б.П.Пузановим:
• Діти з сенсорними порушеннями (зору та слуху).
• Діти з інтелектуальними порушеннями (розумова відсталість та затримка психічного розвитку).
• Діти з порушеннями мовлення.
• Діти з комплексними, комбінованими порушеннями.
• Діти з викривленим (дисгармонійним) розвитком.

Пізніше В.М.Коберником та В.М.Синьовим була запропонована подібна класифікація із виокремленням наступних груп:

• Діти зі стійкими порушеннями слухової функції (глухі, слабочуючі, пізньооглухлі).
• Діти з порушеннями зору (сліпі, слабобачучі).
• Діти зі стійкими порушеннями інтелектуального розвитку на основі органічного ураження ЦНС.
• Діти з тяжкими мовленнєвими порушеннями.
• Діти з комплексними розладами.
• Діти з порушеннями опорно-рухового апарату.
• Діти із затримкою психічного розвитку.
• Діти з психопатичними формами поведінки.

Міжнародна класифікація психічних та поведінкових розладів (МКХ-10)

• «Розумова відсталість»
• «Порушення психічного розвитку»
• «Поведінкові та емоційні розлади, що починаються в дитячому і підлітковому віці»,
• «Розлади поведінки»
• «Змішані розлади поведінки та емоцій»
• «Емоційні розлади, специфічні для дитячого віку»
• порушення соціального функ
• «Тікозні розлади»
• «Інші поведінкові та емоційні розлади, що починаються в дитячому та підлітковому віці

Світовий досвід реалізації права дітей з обмеженими можливостями здоров’я на освіту

Досвід США

• мейнстрімінг – надання всім "особливим" дітям права здобуття вільної державної освіти в умовах, що "мінімально обмежують такі можливості", "в загальному потоці" з дітьми, що нормально розвиваються, бажано в одних і тих же школах

Досвід Італії

В освітніх департаментах провінцій країни функціонують консультативні служби, до складу яких входять різнопрофільні фахівці, адміністратори шкіл, працівники управлінь освіти, представники громадських організацій, за необхідності долучаються спеціалісти служб охорони здоров’я. Співробітники цих служб організовують інклюзивне навчання, діагностуючи дітей і визначаючи їхні потреби, надають консультативну та навчально-методичну допомогу педагогам і шкільній адміністрації.

Досвід Чехії

• -уможливлення виховання та освіти неповносправних дітей в загальноосвітніх масових школах із забезпеченням соціальних, матеріальних i технічних умов та кваліфікованого педагогічного супроводу;
• 
  
• -переведення неповносправних учнів у спеціальні школи відбувається лише у випадках, коли ступінь неповносправності або комплексний дефект утруднює їх навчання в масових школах (зазвичай, за згодою батьків);
• 
  
• -реформування традиційної шкільної системи відбулося в основному в перенесенні акценту зі шкіл-інтернатів на систему менших шкіл та спеціальних груп та класів у дитсадках, початкових i середніх школах для здорових дітей;
• 
  
• -забезпечення спеціальної педагогічної виховничо-освітньої компетенції в загальноосвітніх школах через відкриття мережі консультацій у спеціальних педагогічних центрах (СПЦ);
• 
  
• -розбудова альтернативної шкільної системи, в якій могли б бути задіяні церква, громадські інституції та приватні особи

Пояснення деяких термінів

Інклюзія – (від англ. Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі, і насамперед, що мають труднощі у фізичному розвитку. Він припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті. Термін інклюзія має відмінності від термінів інтеграція та сегрегація. При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату.

Інклюзія – це процес реального включення інвалідів в активне суспільне життя і однаковою мірою необхідна для всіх членів суспільства.

Інклюзивне навчання – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта – це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби всіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоби забезпечити рівність можливостей.

Інклюзивна освіта – це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби всіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоби забезпечити рівність можливостей.

Інтеграція (від лат. взаємопереплетіння, об’єднання окремих частин в єдине ціле) - зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір

• Соціальна інтеграція

• Функціональна інтеграція

• Зворотна інтеграція

• Спонтанна або неконтрольована інтеграція

Заклад інклюзивного навчання – загальноосвітній навчальний заклад, в якому створені спеціальні умови для отримання освіти особами, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, спільно з особами, які не мають таких обмежень.

Спеціальна освіта – дошкільна, загальна середня, професійно-технічна та вища освіта, для отримання якої для осіб з особливостями психофізичного розвитку створюють спеціальні умови.

         Індивідуалізація процесу навчання – організація навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує інди­відуальні відмінності учнів, рівень розвитку їхніх здібностей до навчання. Індивідуалізація процесу навчання. в українській школі здійснюється в умовах колективної навчальної роботи з класом і в рамках завдань та змісту освіти: всі учні повинні оволодіти знаннями, вміннями й навичками в обсягах, передбачених навчальними програмами. Необхідність індивідуалізації зумовлюється тим, що рівень підготовки і розвитку здібностей до навчання не в усіх школярів однаковий. Індивідуалізація процесу навчання ґрунтуючись на глибокому знанні вчителем індивідуальних особливостей, духовного світу кожного учня, сприяє розвиткові пізнавальних здібностей усіх учнів, враховує їх нахили й інтереси, різне ставлення до навчання, до окремих навчальних предметів. Мета її полягає в тому, щоб забезпечити максимальну продуктивну роботу всіх учнів, і має здійснюватися на всіх етапах навчання й головним чином під час засвоєння нових знань. Індивідуалізація процесу навчання передбачає перспективне планування вивчення навчального матеріалу. Однією з форм індивідуалізації є програмоване навчання, яке дає можливість активізувати працю кожного учня, посилити самоконтроль.

Індивідуальний підхід до дітей – принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особистих рис і умов життя. В результаті всебічного вивчення своїх вихованців у педагога створюється чітке уявлення про характер кожного з них, про його інтереси і здібності, що дає змогу зрозуміти вчинки дитини, застосувати найбільш доцільні навчально-виховні засоби, які розвивають творчу активність дітей. Знаючи інтереси й нахили учнів, педагог заохочує здібних учнів до успішнішої роботи в повній відповідності з їхніми можливостями, сприяє просуванню вперед учнів з серед­ньою успішністю, допомагає відстаючим учням ліквідувати прогалини в знаннях. Залежно від типу вищої нервової діяльності учнів, з урахуванням рівня їхнього розвитку педагог визначає характер індивідуальних завдань для самостійної роботи учнів. Індивідуальний підхід. – необхідна умова ефек­тивності педагогічного процесу, оскільки будь-який виховний вплив заломлюється через індивідуальні особливості конкретної особистості. Індивідуальний підхід застосовується як виховними системами гуманістичної орієнтації (коли вихователі визнають право кожної дитини бути не схожою на інших), так і системами авторитарного типу, які прагнуть усіх дітей зробити однаковими. У зв'язку з цим у сучасній педагогічній науці і практиці виникла необхідність запровадження нового поняття – особистісного підходу, який має багато спільного з індивідуальним підходом., однак на відміну від нього головну мету вбачає в розвиткові особистості, а не її пригніченні.

Індивідуальний розвиток – процес формування індивіда від народ­ження до кінця життя. Позначається терміном "онтогенез" (від грец. – сущий і – походження) на відміну від "філогенезу" (грец. – рід, плем'я), під яким розуміють розвиток органічного світу в цілому або окремих видів організму. Вікові етапи І. р. якісно відрізняються один від одного. У дітей певного віку є багато спільних і типових для даного періоду особливостей поведінки. Разом з тим кожна дитина будь-якого віку має свої власні, індивідуальні особ­ливості. Індивідуальні особливості впли­вають на успішність навчальної роботи, швидкість і міцність запам'ятовування та осмислення навчального матеріалу, на інтерес до навчальних предметів тощо. Тому одним з основних принципів сучас­ної педагогіки є індивідуальний підхід до дітей у вихованні та навчанні їх.

Діти з особливими освітніми потребами діти, чиї освітні потреби виходять за межі загально прийнятої норми:

• діти з особливостями психофізичного розвитку
• обдаровані діти
• діти з соціально вразливих груп

Поради педагогам про роботу з дітьми хворими на церебральний параліч

-Дізнайтесь більше про церебральний параліч, про організації, які надають допомогу, та інформаційні джерела.

-Інколи вигляд хворого на церебральний параліч справляє враження, що дитина не здатна навчатися як інші діти. 

-Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби і здібності.

-Дізнайтеся про стратегії, що використовують інші вчителі для учнів з особливими вадами. Довідайтеся про різні стилі навчання. Завдяки цьому ви зможете використати найкращі підходи для конкретної дитини, з огляду на її індивідуальні та фізичних можливості.

-Шукайте нове. Запитуйте себе (та інших): „Як я можу адаптувати цей урок для дитини, щоб матеріал засвоювався максимально активно?”

-Навчіться використовувати допоміжні технології. Знайдіть експертів у школі та поза її межами, які б допомогли вам. 

-Допоміжні технології можуть зробити для вашого учня незалежним.

Пам’ятайте: батьки також є експертами. Розмовляйте з батьками учня відверто. Вони вам можуть чимало розповісти про свою дитину, про її особливі потреби та здібності.

Рекомендації вчителям загальноосвітніх шкіл для успішної роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби

Учитель повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:

• 
  
• ознайомитися з анамнезом, мати уяву про основні види порушень психофізичного розвитку дитини;
• вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини;
• ураховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня;
• бути добре ознайомленим з приладами, які використовують його учні з порушеннями зору і слуху, перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів;
• навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами;
• зрозуміти важливість цілеспрямованого залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків;
• вивчати головні принципи і стратегії колективної командної роботи;
• навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять;
• закінчувати заняття, коли діти втомилися чи неуважні;
• навчитися адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей;
• створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу;
• формувати в дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища. повагою до дітей та батьків.

Інклюзивне навчання – шлях до рівного доступу до якісної освіти

Останніми десятиліттями в усьому світі відбуваються докорінні зміни у розумінні та забезпеченні якісної освіти для дітей з особливими потребами. В Україні також набувають поширення новітні освітні технології, в основу яких покладено принцип урахування інтересів таких дітей.

Одним з основних принципів міжнародних стандартів є право дітей з особливими потребами на інтеграцію в суспільство, основою якої є забезпечення таким дітям доступу до якісної освіти.

Характерною особливістю сьогодення є реконструювання системи спеціальної освіти на демократичних, гуманістичних засадах, створення в країні альтернативних моделей психолого-педагогічної підтримки, механізмів для вільного вибору форм навчання дітей, рівня і діапазону освітніх потреб. В основу цього підходу покладено два принципи:

- не відривати дитину від сім'ї й суспільства, коли це можливо, і сприяти природному процесу її соціалізації;

- розробити та апробувати додаткові моделі спеціальної освіти та надати можливість батькам дітей з особливостями психофізичного розвитку вибору форм і видів майбутньої освіти.

Розкриття потенційних можливостей дітей з психофізичними порушеннями залежить не стільки від форм навчання (інтернатна чи інклюзивна), хоча вони й визначають різний ступінь соціальної адаптованості, скільки від гнучкості системи спеціальної освіти, рівня та діапазону наданих послуг, які задовольняють їхні потреби (раннє виявлення порушень, єдність діагностики і корекції розвитку, наступність дошкільного, шкільного і після шкільного змісту освіти тощо).

Основні принципи корекційно-педагогічної роботи:

• системності корекційних, профілактичних та розвиваючих задач;
• єдності діагностики та корекції розвитку;
• взаємозв’язку та компенсації;
• комплексності методів клініко-психолого-педагогічного впливу;
• урахування вікових та індивідуальних особливостей розвитку;
• особистісно-орієнтованого та діяльнісного підходу в системі корекційно-педагогічної роботи;
• оптимістичного підходу в корекційній роботі з дитиною, яка має особливості психофізичного розвитку;
• активного залучення найближчого соціального оточення в системі корекційного впливу;
• індивідуального та диференційного підходу в умовах колективного навчання.

Саламанкська декларація про принципи, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами (1994р.)

Саламанкська декларація про принципи, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами була прийнята на Всесвітній конференції з питань освіти осіб з особливими потребами, що проходила  7–10 червня 1994 року і стала першим міжнародним документом, який наголосив на необхідності проведення освітніх реформ у напрямі інклюзивної освіти. У зверненні до всіх урядів наголошується, що пріоритетним з точки зору політики та бюджетних асигнувань має бути «реформування системи освіти, яке б дало змогу охопити навчанням усіх дітей, незважаючи на індивідуальні відмінності та труднощі; законодавчо визнати принцип інклюзивної освіти, який полягає в тому, що всі діти перебувають у звичайних школах, за винятком тих випадків, коли не можна вчинити інакше; всіляко заохочувати обмін досвідом з країнами, що мають інклюзивну систему навчання; сприяти участі батьків, громад, громадських організацій осіб з неповносправністю в процесах планування та прийняття рішень, що стосуються задоволення спеціальних навчальних потреб; всіляко сприяти розробці стратегій діагностування та визначення особливих потреб у дітей, а також розробляти науково-методичні аспекти інклюзивного навчання; значну увагу варто приділити підготовці педагогів до роботи в системі інклюзивної освіти».

Ключові принципи і положення Саламанкської декларації дали змогу обґрунтувати доцільність переходу до інклюзивних шкіл з кількох точок зору, зокрема:

·         З погляду цілей освіти: потреба в інклюзивних школах пов`язана з необхідністю спільного навчання усіх дітей. Школи мають розробляти методи викладання, які враховують індивідуальні відмінності усіх дітей.

·         З соціального погляду: інклюзивні школи можуть змінити ставлення до відмінностей шляхом спільного навчання усіх дітей і сформувати основу для справедливого й недискримінаційного суспільства.

·         З економічного погляду: створення й утримання в належному стані шкіл, де всі діти навчаються разом, є менш коштовною справою, аніж формування складної системи різних типів шкіл, які спеціалізуються на навчанні різних груп дітей.

Інчхонська декларація

Інчхонська декларація отримала схвалення світової освітньої спільноти, зокрема неурядових і молодіжних організацій та міністрів понад ста країн.

Декларація закликає держави забезпечити інклюзивну та якісну освіту на рівноправній основі, а також надати кожній людині можливість здобувати освіту впродовж всього життя. Декларація лягла в основу освітніх завдань у рамках Цілей сталого розвитку, які були затверджені ООН у вересні 2015 року.

«Ця декларація – значний крок вперед, – заявила Генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова. – Вона відображає наш твердий намір забезпечити всім дітям та молоді знання та вміння, які нададуть їм можливість жити гідно, розкрити свій потенціал, активно брати участь у житті суспільства й стати відповідальними громадянами світу. Декларація закликає держави забезпечити можливість отримувати освіту впродовж життя, щоб люди продовжували професійно рости і розвиватися. Вона стверджує ідею того, що освіта сприяє зміцненню миру і сталого розвитку».

Основою Інчхонської декларації стала програма «Освіта для всіх», заснована в Таїланді в 1990 році і закріплена в Сенегалі в 2000 році.

Сьюзан Хопгуд наголосила, що освіта необхідна для досягнення всіх нових цілей Сталого розвитку. Вона є важливим чинником викорінення бідності, загального процвітання, широкомасштабного економічного зростання і побудови мирного та толерантного суспільства.

За її словами, Декларація, прийнята на форумі, відображає загальну прихильність цій ідеї і бажання втілити її в життя. Вона є свідченням того, що освіта здатна змінювати життя людей.

Вербалізм

Діти з легкістю ви­ко­рис­то­ву­ють складні граматичні конструкції, добре за­пам’ято­ву­ють розумні сло­ва, ак­тив­но ни­ми ко­рис­ту­ють­ся, але не зав­ж­ди розуміють зміст ска­за­но­го.

Ко­ли дітям-ба­ла­ку­нам став­лять діагноз "вербалізм", бать­ки ди­ву­ють­ся: у чо­му про­бле­ма, ад­же ди­ти­на виглядає та­кою еру­до­ва­ною.

Вербалізм (з ла­тинсь­ко­го "словесність") - це пе­ре­ва­га мов­но­го роз­вит­ку над іншими психічними про­це­са­ми. Він не­без­печ­ний са­ме своєю однобічністю. В май­бутньо­му мо­же за­ва­жа­ти на­вчан­ню в школі.

Ад­же там потрібно не тільки швид­ко і чітко го­во­ри­ти, але й організовувати свої дії, логічно мис­ли­ти.

Та­кий перекіс у роз­вит­ку част­ко­во ство­рю­ють самі бать­ки, які з са­мо­го ранньо­го ди­тинст­ва по­си­ле­но роз­ви­ва­ють вер­баль­ну сфе­ру: чи­та­ють ма­лю­ку ба­га­то віршів, ра­но на­вча­ють пи­са­ти і чи­та­ти.

Роз­ви­ток логічного, аб­стракт­но­го мис­лен­ня при цьо­му залишається на задньо­му плані. Пе­ре­ра­хо­ву­ю­чи місяці, чи­та­ю­чи вірші і по­е­ми, діти не мо­жуть відповісти на прос­те за­пи­тан­ня, на­прик­лад: в який час ро­ку дозріває уро­жай?

Ліпіть і ма­люй­те!

Діти-ба­ла­ку­ни ду­же ерудовані, у них гар­на пам'ять, але не­до­статньо розвинені сприй­нят­тя і мис­лен­ня. Для малюків звичніше спілкуватися з до­рос­ли­ми, а ось з однолітками спілкування дається важ­че.

Ще хлоп­цям нуд­но пра­цю­ва­ти за зраз­ком, ви­ко­ну­ва­ти одноманітні дії.

Самооцінка ба­ла­ку­на до­сить ви­со­ка, як високі й завищені оцінки до­рос­лих йо­го здібностей. Діти праг­нуть за­слу­жи­ти по­хва­лу до­рос­лих: бой­ко го­во­рять і швид­ко відповідають на будь-яке пи­тан­ня, чи­та­ють вірші. Але вербаліст не стільки діє, скільки демонструє свої здібності до­рос­лим.

У пер­шо­му класі діти-ба­ла­ку­ни, як пра­ви­ло, бу­ва­ють успішні зав­дя­ки на­ко­пи­че­но­му ба­га­жу знань. Од­нак у міру усклад­нен­ня зав­дань по­чи­на­ють­ся труднощі:

• неорганізованість;

• несподівано низь­ка успішність;

• про­бле­ми у спілкуванні з однолітками і вчи­те­лем;

• по­ру­шен­ня пра­вил поведінки в школі че­рез невміння організувати свої дії.

Потрібно до­по­мог­ти дітям вчас­но по­до­ла­ти вербалізм. По­чи­на­ти корекцію тре­ба з то­го мо­мен­ту, ко­ли корисні "дитячі" знан­ня вже не при­ваб­лю­ють ди­ти­ну і утво­ри­ли­ся "порожнечі" у роз­вит­ку.

Звер­тай­те ува­гу на роз­ви­ток об­раз­но­го мис­лен­ня - ди­зайн, ма­люй­те, ліпить із пластиліну. Ко­рис­но гра­ти в логічні ігри і го­ло­во­лом­ки, в сюжетні ігри. М'яко при­три­муй­те мов­ний потік ди­ти­ни і сти­му­люй­те йо­го продуктивні дії: "Потім розповіси, як зай­чик гриз­ти­ме морк­ви­ну, спо­чат­ку її тре­ба зліпити".

Не мож­на ла­я­ти за балакучість, на­впа­ки, хваліть за те, що ма­люк кра­си­во го­во­рить, відзначайте успіхи в інших об­лас­тях - ко­жен ма­лю­нок і са­мо­роб­ку.

Для школярів ме­то­ди корекції повинні бу­ти більш "до­рос­ли­ми", до то­го ж ма­люк зму­ше­ний по­си­ле­но зай­ма­ти­ся на­вчан­ням. Ко­рис­но звер­ну­ти­ся до пси­хо­ло­га за консультацією.

Основні міжнародні документи в галузі інклюзивної освіти

В основі інклюзії лежить право людини на освіту, проголошене у Всесвітній декларації прав людини у 1948 році, де зазначається:

«Кожен має право на освіту…освіта має бути спрямована на розвиток людської особистості та посилення поваги до прав людини та основних свобод…».

Однаково важливими є положення «Конвенції про права дитини» (ООН, 1989), такі як право дитини не зазнавати дискримінації, зазначене у статті 2 та статті 23. Зокрема, у статті 23 йдеться, що дитина з особливими освітніми потребами повинна мати: « доступ до освіти, виховання, медичного обслуговування, реабілітаційних послуг, професійної підготовки, максимально можливої соціальної інтеграції та індивідуального розвитку, включаючи його чи її культурний та духовний розвиток».

Стаття 29 «Цілі освіти» зазначає, що освіта дитини має бути спрямована на розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі, освіта повинна сприяти розвитку потенціалу дитини в усіх сферах.

Логічним наслідком цих документів є те, що всі діти мають право на освіту, яка не дискримінує їх у жодних сферах, таких як етнічні, релігійні, статеві, мовні відмінності, економічне становище, особливі потреби.

Підхід до освіти на основі прав ґрунтується на трьох принципах:

Доступна та обов’язкова освіти

Рівність, інклюзія та відсутність дискримінації

Право на якісну освіту

Рух назустріч інклюзії включає в себе ряд змін на рівні цілого суспільства та малої громади, які супроводжуються розробкою правових норм на міжнародному рівні. Вперше інклюзія була підтримана Всесвітньою декларацією прав людини у 1948 р. і знаходить відображення у всіх міжнародних документах у сфері освіти.

Всесвітня Декларація прав людини, 1948

Гарантує право на безкоштовну і обов’язкову освіту для всіх дітей.

Декларація прав дитини, 1959 р.

Принцип 5. Дитина, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинна забезпечуватися спеціальним режимом, освітою і піклуванням, необхідним зважаючи на її особливий стан.

Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру й загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

Конвенція ООН «Про права дитини», 1989 р.

ратифікована Україною у 1991 р.

Стаття 23

Держави-учасниці визнають, що неповносправна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне й достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі й полегшують її активну участь у житті суспільства.

Всесвітня декларація «Освіта для всіх», 1990 р.

Освіта для всіх означає гарантію всім дітям їхнього права на доступ до якісної базової освіти.

Стандартні правила ООН щодо зрівняння можливостей інвалідів», 1993 р.

У цих Правилах міститься заклик до всіх держав зробити освіту осіб із фізичними та розумовими вадами невід’ємною частиною системи освіти.

Саламанська Декларація, 1994 р.

Містить заклик до урядів всіх країн затвердити на законодавчому рівні принцип інклюзивної освіти та приймати до загальноосвітніх шкіл усіх дітей, якщо не має виняткових випадків, які унеможливлюють це.

Програма дій щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами, 1994 р.

Мета програми полягає в тому, щоб слугувати основою для вироблення політики й спрямовувати діяльність урядів, міжнародних організацій, національних установ з надання допомоги у реалізації положень Саламанської декларації. Кожна особа з проблемами розвитку має право виявити власні побажання щодо своєї освіти в тій мірі, в якій це може бути точно встановлено. Батьки користуються невід’ємним правом на те, щоб з ними консультувалися стосовно форм освіти, які б найкращим чином відповідали потребам, обставинам життя чи сподіванням їхніх дітей.

Дакарська Декларація, 2000 р.

Цілі освіти тисячоліття – переконання, що всі діти матимуть доступ до обов’язкової освіти до 2015р., - ставить в центр уваги осіб з певними обмеженнями та дівчат.

Конвенція ООН щодо осіб з особливими потребами (ще розробляється) 2005 р.

Відстоює права людей з особливими потребами на освіту без будь-якої дискримінації.

Міжнародні організації, що формують політику в галузі інклюзивної освіти

Важливим рушієм поширення інклюзії є міжнародні організації, які проводять дослідження, розробляють рекомендації для урядів різних країн, сприяють розвиткові інклюзивної політики. Такими організаціями, насамперед, є:

Організація Об`єднаних Націй (ООН)

Ряд керівних документів ООН спрямовано на розгортання та підтримку інклюзивної освіти. Основні заклики ООН :

зауважують, що для того, аби втілювати інклюзивну освіту, держави мають застосовувати гнучкі навчальні програми, які можна адаптувати до різних потреб дітей;

зосереджують увагу на тому, що необхідно впроваджувати безперервне навчання вчителів та надавати їм всебічну підтримку;

відзначають, що місцеві громади мають формувати ресурси для забезпечення такої освіти.

ЮНЕСКО

Зусиллями ЮНЕСКО було організовано кілька Всесвітніх конференцій з питань освіти для людей з особливими освітніми потребами.

Серед найвизначніших – конференція в місті Саламанка (Іспанія), у якій взяли участь 92 уряди та 25 міжнародних організацій (1994 р.).

Саламанська декларація містить Заклик до урядів усіх країн затвердити на законодавчому рівні інклюзивну модель освіти та приймати до загальноосвітніх шкіл усіх дітей, якщо немає виняткових випадків, які унеможливлюють це. Таким чином, було запропоновано, щоб інклюзія стала загальною формою освіти, а спецшколи або спецкласи існували для виняткових ситуацій. Положення Декларації спонукають уряди до розвитку інклюзивної освіти, а саме: до докладання більших зусиль для розвитку дошкільних стратегій та професійної освіти, забезпечення організації та реалізації програм підготовки педагогів і підвищення їхньої кваліфікації з огляду на принципи інклюзивної освіти. Остання конференція відбулася в Дакарі у 2000 р.

Організація Економічної Співпраці та Розвитку (OECD) тісно співпрацює з ЮНЕСКО і EUROSTAT і є найбільшим статистичним центром Європейського Союзу. Одним з її операційних підрозділів є Центр освітніх досліджень та інновацій, який ініціює дослідження та втілення проектів, що мають на меті впровадження реформ. Низка досліджень, які проводила ОЕСD у різних країнах, забезпечила такі основні висновки:

а) концепція соціальної справедливості, яка ґрунтується на правах людини, зазначає всюди, де це можливо: діти з особливими потребами мають навчатися у загальноосвітніх, а не в окремих навчальних закладах;

б) різноманітні національні підходи до залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх закладів забезпечують цінний досвід для ширших дебатів про освітню різноманітність й справедливість.

Виходячи із зазначеної концепції соціальної рівності та справедливості, учні з особливими освітніми потребами мають досягти таких самих навчальних результатів, як і їхні однолітки. Це є певним викликом, який веде до питання різних рівнів або варіантів результатів навчання для учнів з особливими потребами. Підхід, що базується на правах людини, має забезпечувати прогрес і, відповідно, оцінювання індивідуального прогресу упродовж засвоєння навчальної програми.