Профілактика туберкульозу

Туберкульоз на сьогодні є актуальною медико-соціальною проблемою не тільки в Україні, а й в усьому світі. Згідно світової статистики щорік в усьому світі від туберкульозу гине 2 млн. Людей. За оцінками ВООЗ в період між 2000 і 2020 роками, майже один мільярд людей буде інфіковано, 200 мільйонів захворіє та 35 мільйонів загине від туберкульозу, якщо контроль за епідемією не буде посилено. Ситуація з туберкульозом в Україні дуже складна - починаючи з 1995 р. зареєстрована епідемія туберкульозу, вона невпинно прогресує та набуває загрозливих масштабів. Щороку помирає від цієї хвороби 10 - 11 тис. хворих на туберкульоз, що становить більше 30 чоловік в день. В 1995 році ВООЗ зафіксувала в Україні епідемію туберкульозу, оскільки кількість хворих перевищувала 1 % населення. Епідемія невпинно прогресує й набуває погрозливих масштабів. Статистика свідчить про те, що в Україні щоденно реєструється 82 нових хворих на туберкульоз, а 30 хворих помирає.
 

Розвиток світової фтизіатричної науки дав змогу розробити низку заходів і програм контролю за туберкульозом. Профілактика туберкульозу займає важливе місце в комплексі заходів, які направлені на боротьбу з туберкульозом.
Профілактика туберкульозу складається з комплексу різних заходів. Розрізняють специфічну профілактику (щеплення та ревакцинація), хіміопрофілактику, санітарну та соціальну профілактику туберкульозу.
 

Виходячи з характеру епідемічного процесу, профілактику туберкульозу слід здійснювати за такими основними напрямками:
 

1. Профілактичні заходи серед усього населення - соціальна профілактика, санітарна
профілактика, специфічна профілактика (вакцинація й ревакцинація БЦЖ), хіміопрофілактика
 

2. Профілактичні заходи серед груп ризику щодо туберкульозу (диспансеризація
хворих і контактних осіб, хіміопрофілактика, оздоровлення).
 

3. Профілактичні заходи в осередках туберкульозної інфекції (санація осередку,
дезінфекція, ізоляція хворих із бактеріовиділенням, хіміопрофілактика).
Усі зазначені профілактичні заходи взаємопов'язані й повинні здійснюватися з
урахуванням поширеності туберкульозної інфекції.
 

Соціальну профілактику здійснюють шляхом проведення профілактичних заходів соціально-економічного характеру державного масштабу.
Головним завданням соціальної профілактики є поліпшення соціально-побутових умов життя всього населення, матеріального благополуччя народу.
 

Соціальна профілактика направлена на:
- оздоровлення умов зовнішнього середовища;
- підвищення матеріального добробуту населення;
- укріплення здоров'я населення;
- поліпшення харчування та життєво-побутових умов;
- розвиток фізичної культури й спорту;
- проведення заходів по боротьбі з алкоголізмом, наркоманією, палінням та іншими шкідливими звичками.
 

Очікуваний результат: зниження рівня захворюваності, хворобливості та смертності від
туберкульозу та багатьох інших хвороб. Таким чином, туберкульоз як соціальна хвороба здебільшого залежить від соціальних умов, поліпшення яких сприятиме ліквідації епідемії туберкульозу, а в подальшому й зниженню епідеміологічних показників цього захворювання.
 

Санітарна профілактика переслідує цілі попередити інфікування МБТ здорових людей, захистити й зробити безпечним контакт з хворим на туберкульоз в активній формі (особливо з бактеріовиділенням) оточуючих його людей в побуті й на роботі. Важливою складовою частиною санітарної профілактики є проведення соціальних, протиепідемічних та лікувальних заходів у вогнищі туберкульозної інфекції (в сім'ї й оселі хворого на туберкульоз, який виділяє МБТ).
 

Бактеріовиділювачами вважають хворих, в яких за наявності ознак активного туберкульозного процесу (інфільтративні, фіброзні й вогнищеві зміни з перифокальною реакцією, з розпадом легеневої тканини або без нього) за допомогою будь-якого методу дослідження, навіть одноразово, виявлено мікобактерії туберкульозу. Це стосується хворих на туберкульоз у фазі неповної ремісії або на туберкульоз із невизначеною активністю. За наявності клініко-рентгенологічно неактивних туберкульозних змін для взяття на облік хворих із бактеріовиділенням потрібно дворазове виділення мікобактерій туберкульозу.
 

Критеріями епідемічної безпеки вогнища туберкульозної інфекції є:
- масивне й постійне виділення хворим МБТ;
- сімейно-побутові умови проживання хворого;
- поведінка хворого;
- загальна культура й санітарна грамотність хворого й оточуючих його людей.
 

На основі цих критеріїв вогнища туберкульозної інфекції за ступенем епідемічної безпеки розподіляють на три групи. Відповідно до групи визначають об'єм і зміст профілактичних заходів у вогнищі.
 

I група - найбільш несприятливі вогнища: 1) хворий з наявним бактеріовиділенням, який мешкає в комунальній квартирі або гуртожитку; 2) в родині хворого є діти, підлітки, вагітні; 3) родина має погані умови життя, хворий та оточуючі його не дотримуються гігієнічних правил поведінки.
 

II група - відносно несприятливі вогнища: 1) у хворого мізерне бактеріовиділення, стійкий туберкульозний процес; 2) у родині хворого дорослі люди, відсутні обтяжуючі чинники; 3) хворий є умовним бактеріовиділювачем, але в його родині є діти й в наявності обтяжуючі чинники
 

III група - потенційно небезпечні вогнища: 1) хворий умовний бактеріовиділювач (бактеріовиділення припинилось, але ще не минуло 2-х років); 2) в родині хворого лише дорослі; 3) хворий і оточуючі його виконують усі необхідні санітарно-гігієнічні заходи профілактики туберкульозу.

Найдієвішим методом специфічної профілактики туберкульозу є вакцинація й ревакцинація вакциною БЦЖ, або специфічна імунопрофілактика, або вакцинопрофілактика.
 

В Україні для активної специфічної профілактики туберкульозу застосовують вакцину туберкульозну (БЦЖ) суху для внутрішньошкірного введення. Це живі мікобактерії туберкульозу вакцинного штаму БЦЖ-1, ліофільно висушені в 1,5 % розчині натрію глютамінату. Вакцина має вигляд білої висушеної маси.
 

Вакцину БЦЖ уводять внутрішньошкірно в дозі 0,05 мг в об'ємі 0,1 мл. Первинну вакцинацію здійснюють здоровим доношеним новонародженим на 3-5-й день життя.

Ревакцинації підлягають здорові діти, які мають негативну реакцію Манту з 2 ТО туберкуліну PPD-Л. Реакцію вважають негативною, якщо відсутній інфільтрат (гіперемія) або за наявності реакції в місці уколу (1 мм).
Інтервал між проведенням Манту й ревакцинацією має бути не менше ніж 3 доби й не більше ніж 2 тиж.

Першу ревакцинацію дітей (вакцинованих при народженні) виконують у 7-річному віці, другу - у 14-річному віці. Введення вакцини під шкіру не припустиме, тому що може утворитися холодний абсцес.

Хіміопрофілактика є застосуванням протитуберкульозних препаратів з метою попередження туберкульозу у осіб, які піддаються найбільшій небезпеці зараження та захворювання на туберкульоз. Виділяють первинну та вторинну хіміопрофілактику.
Первинна профілактика проводиться для запобігання захворювання на туберкульоз неінфікованих осіб, які не реагують на туберкулін, але знаходились в контакті з хворими на туберкульоз і виділяють МБТ.
 

Вторинна профілактика проводиться інфікованим особам, які позитивно реагують на туберкулін і не мають клініко-рентгенологічних проявів туберкульозу.
 

Хіміопрофілактику протитуберкульозними препаратами проводять для попередження захворювання туберкульозом наступним групам населення:
- особам, які знаходяться в постійному контакті з хворими на туберкульоз з бактеріовиділенням;
- особам, які мають неактивні туберкульозні зміни, при наявності несприятливих чинників (гострі захворювання, операції, травми, лікування іншого захворювання, яке супроводжується прийомом кортикостероїдів та ін.), які можуть визвати реактивацію туберкульозу;
- особам, які раніш лікувались від туберкульозу, з великими залишковими змінами в легенях і знаходяться в небезпечному оточенні;
- особам, у яких визначено віраж туберкулінових реакцій;
- ВІЛ-інфікованим з гіперергічними реакціями на туберкулін.